Народний депутат України Юрій Шухевич зареєстрував проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за заперечення факту правомірності боротьби за незалежність України у XX столітті, факту Голодомору 1932-1933 років в Україні. Відповідний законопроект зареєстрований за номер 5692.
Відповідно до пояснювальної записки до проекту закону, автори зазначають, що стаття 27 Конституції України встановлює, що кожна людина має невід’ємне право на життя і ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Водночас обов’язком держави є захист життя людини.
Проте історія України засвідчує, що цей найважливіший конституційний принцип грубо порушувався. Так, більшовицький тоталітарний режим, придушуючи протести українського населення проти колективізаційних соціальних експериментів, застосовував нелюдські репресивні заходи – виморював голодом цілі області України. Дані репресії здійснювалися шляхом примусової силової конфіскації продуктів харчування, обмеженням у пересуванні сільського населення та позасудовими стратами і арештами за приховування харчових продуктів. Такі нелюдські заходи тривали понад рік у період 1932 – 1933 років і позбавили життя у страшних муках мільйони українців. Такі дії більшовицької влади підпадають під кваліфікацію статті II Міжнародної конвенції ООН 1948 року, яка встановлює, що «…геноцидом вважається таке діяння, яке вчиняється з наміром знищення повністю або частково якої-небудь національної етнічної, расової чи релігійної групи як такої, а саме навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне її знищення».
Цивілізоване суспільство не може миритися із зневажливим ставленням до світлої пам’яті людей, чиє життя було загублене внаслідок більшовицького геноциду. Подібна практика кримінального та адміністративного переслідування зневажливого ставлення і заперечення факту геноциду встановлена у Німеччині, Австрії, Бельгії, Греції, Люксембурзі, Польщі, Угорщині, Ізраїлі, Італії, Португалії, Франції, Чехії, Швейцарії та інших державах, де заперечення факту нацистського знищення євреїв (голокост) є деліктом, також деліктом є заперечення нищення греків і вірменів та інших народів, що переслідується у кримінальному порядку. Саме тому в Україні необхідно встановити кримінальну відповідальність за заперечення факту знищення українців голодом – Голодомору.
Тяглість боротьби українського народу за фізичне існування в умовах тоталітарних режимів у 1930-х роках була трансформована у підпільне збройне протистояння Організацією українських націоналістів і у 1940-х – 1950-х роках Українською повстанською армією. Боротьба нацистського і більшовицького тоталітарних режимів із українським визвольним рухом прийняла форми фізичного винищення повстанців, репресій щодо підпільників та членів їх сімей. Жертовність українського руху опору того періоду призвела у подальшому до відновлення Української Держави у 1991 році.
Тому заперечення головної ролі борців за незалежність України в сучасній Україні є тим злочинним проявом, який в умовах зовнішньої агресії, вторгнення іноземних військ в Україну ставить під сумнів доцільність існування державності та національної гідності українського народу. Шкода від такого заперечення та публічного вияву зневажливого ставлення до борців за незалежність України у XX столітті очевидна – сепаратизм і повний правовий нігілізм щодо суверенітету і територіальної цілісності України, наслідком чого стала війна на сході України, що вже забрала життя десятків тисяч людей.
Подібні асоціальні дії є неприпустимими, особливо у сучасних надскладних політичних, соціально-економічних і культурно-гуманітарних умовах.