В даний час пріоритетом має стати аграрна сфера.
Так вважає відомий економіст Богдан Данилишин.
На частку України доводиться близько 3,5-4% світового виробництва зернових. За останнє десятиліття експорт сільгосппродукції з Україна в країни Європи виріс у 2,75 рази.
Якщо врахувати, що підвищення світового попиту на продовольство (його формують збільшення чисельності населення планети, підвищення рівня життя в країнах, що розвиваються, зміна структури споживання) в поєднанні зі зниженням площ родючих ґрунтів створюють передумови для зростання цін на продукцію сільського господарства в середньостроковій перспективі, то висока привабливість українського АПК очевидна.
Експорт продукції АПК – сировинний. Сирі овочі, фрукти, ягоди – нульовий переділ. Вироблена з них продукція у вигляді варення або консервів – низький або середній переділ. Необроблене м’ясо – продукція нульового переділу. Якщо його акуратно нарізати й упакувати в вакуумні лотки, вийде продукція нижчого переділу. У разі, якщо будуть упаковані м’ясні напівфабрикати, з яких вдома можна швидко приготувати страву – це продукція низького переділу. Але, якщо будуть зроблені готові вироби (ковбаса, буженина, наприклад) – це вже продукція високого переділу. Зернові, за вирощуванням яких ми знаходимося в числі світових лідерів, з технологічної точки зору є продукцією нижчого переділу. Борошно – продукція низького технологічного переділу. Хлібобулочні вироби, в залежності від їх складності і якості можуть відноситися до продукції середнього переділу.
Звичайно, той факт, що ми рухаємося до домінування в структурі ВВП продукції АПК і сільського господарства – не привід для оптимізму. Домогтися виробництва продукції вищого технологічного переділу в АПК і сільському господарстві нелегко через об’єктивні причини – не така вже й велика та частина асортименту цієї продукції, яка може бути віднесена до високого технологічного переділу. В умовах нарощування питомої ваги сільгоспгалузі у ВВП нам потрібно прагнути йти від домінування виробництва сільгоспсировини. Тим більше, що в нашій практиці є вдалі приклади.
За останні 10 років одним з кращих прикладів переходу від експорту сільськогосподарської сировини до експорту готової продукції є ситуація з соняшником. Рішучі протекціоністські заходи призвели до того, що з великого експортера насіння соняшнику наша країна перетворилася в одного з лідерів світового ринку соняшникової олії. Експортери продукції з нульовим переділом (насіння соняшнику) чинили потужний опір. Але вийти в лідери світового ринку виробництва соняшникової олії не вдалося б без протекціоністських заходів на підтримку тих компаній, які вирішили відійти від експорту насіння і почати їх переробляти. Але хіба нелогічною є підтримка тих комерційних структур, які мають намір виробляти продукцію більш високого технологічного переділу, випускати товари з більшою часткою доданої вартості? Є у цій ситуації і додаткові позитивні ефекти – серед українських переробників насіння соняшнику зберігається високий рівень конкуренції за це насіння. Це забезпечує попит на них з боку сільгоспвиробників. А лідируючі позиції у світі з продажу готової продукції забезпечують передачу певної частини доходів і доданої вартості від продажу соняшникової олії на експортних ринках до тих, хто вирощує соняшник. Тому Україна тепер посідає лідируючі позиції в світі і по виробництву насіння соняшнику, і з експорту соняшникової олії. Але ж для сільського господарства соняшник – друга за важливістю культура після зернових.
Є й інші позитивні приклади експорту сільгосппродукції, а не сировини для її виробництва. Експорт продуктів переробки молока поступово зростає – за січень-червень 2017 року експорт молокопродуктів був на 77% більше, ніж за аналогічний період 2016 року. Такі темпи зростання дають надію на те, що через деякий час вдасться подолати негативні наслідки закриття російського ринку для українських молокопродуктів.
Розглянемо борошномельну галузь. У минулому році Україна експортувала 443 тис. т борошна, зростання порівняно з 2016 роком склало 20%. Але проблеми почали з’являтися з іншого боку – виробництво борошна в Україні знизилося: у 2017 році було вироблено 1,94 млн. т борошна, що на 2% менше, ніж у 2016 році. Що потрібно для того, щоб Україна істотно поліпшила позиції в рейтингу світових виробників борошна? Слід мати сировину, яку можливо переробити на борошно – тобто зерно відповідного якості. Це у нас є – українські зернові культури славляться якістю. Потрібно мати сучасні потужності, які можуть перемелювати зерно в борошно з ефективністю, не меншою від конкурентів. Потрібно мати логістичну інфраструктуру, яка зможе без втрат і в необхідні терміни відвантажити борошно на експорт. І, звичайно, необхідний персонал, який зможе все це забезпечити. У цих трьох напрямках у нас є куди розвиватися. До підгалузей сільського господарства, в яких ми виробляємо та експортуємо переважно продукцію нульового або низького переділів, відносяться тваринництво і овочівництво, саме вони і повинні стати предметом особливої уваги держави.
Описана проблема – не єдина для нашого сільського господарства. Так, площа українських чорноземів порівнянна з площею Великобританії, проте використовуємо ми наші землі не найбільш ефективним чином – великі обсяги експорту забезпечуються швидше великими площами під зернові, ніж високою врожайністю. Однак, я вважаю, що до більш високої ефективності ми можемо прийти і через акцент на виробництво готової агропродукції.
Якщо в 2007 році, перед світовою економічною кризою, частка сільського господарства в ВВП України становила 6,3%, а обробної промисловості – 18,4%, то в 2016 році – відповідно 11,6% і 12%. При цьому третину обробної промисловості – харчопром, який переробляє сільськогосподарську сировину і також є частиною АПК. Як оцінити, чи відбулися зміни в структурі економіки? Вище я вже відповів на цей питання. Але, якщо зараз так склалася ситуація, то ми повинні нарівні з прагненням повернутися до клубу промислово розвинених країн, наполегливо працювати як над збереженням нинішніх позицій українського сільського господарства в світі, так і над підвищенням в структурі його виробництва і експорту питомої ваги готової продукції, особливо продукції середнього і високого технологічного переділу.
Як цього домогтися? Давайте подивимося на те, завдяки чому були забезпечені лідируючі позиції Україна в світі з експорту соняшникової олії – специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає зваженої, помірно жорсткої державної політики протекціонізму. У більшості провідних країн світу основною метою такої політики є підтримка прибутковості сільськогосподарського товарного виробництва, забезпечення належних умов для конкурентоспроможних товаровиробників в міжнародному поділі. Тобто, державні заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для виробників агропродукції з високою часткою доданої вартості – правильна крок. Як і щодо виробників високотехнологічної промислової продукції. Ресурси України обмежені, тому їх потрібно задіяти переважно для сприяння розвитку тих компаній, які випускають продукцію високого технологічного переділу.
Для цього можуть застосовуватися різні підходи і механізми, але переважаючими є два. Перший – створення і неухильне дотримання правил гри, які гарантують беззастережне дотримання прав власності та захисту інвестицій. Друге – бюджетне і податкове стимулювання, що дозволяє на більш якісному рівні здійснювати планування фінансових ресурсів і зосереджувати їх на пріоритетних напрямках розвитку агропромислового виробництва для досягнення максимальної ефективності інвестицій. Я не випадково розташував ці два фактори в такий послідовності: слід враховувати, що державні заходи податкового і бюджетного стимулювання – це важливий тактичний засіб підтримки розвитку, але не його основний джерело. Головна увага має бути зосереджена на залученні інвестицій, насамперед внутрішніх, в аграрний сектор і на поліпшення загального інвестиційного клімату в країні.
Сто років тому Україна вирощувала більше всіх у світі пшениці і виробляла більше всіх в світі цукру. Через століття Україна входить в трійку світових лідерів з виробництва ячменю, є одним з найбільших виробників цукрового буряка, а також входить у склад світових лідерів по виробництву меду, цукру, олії, свинини і картоплі. Наша країна стабільно належить до п’ятірки найбільших експортерів кукурудзи, ріпаку, зернових. Стартові позиції у нас досить хороші. Тепер важливо зосередитися на тому, щоб українські агровиробники займали високомаржинальні ніші світового ринку продовольства. І держава має їм в цьому допомагати.